Я плачу вкрай рідко. Якесь у мене життя як на гойдальці, і коли вниз, то виплакую все, про що сміюсь, коли гойдалка вверх.
Я не знаю про що написати, про що ще не прокричали/прошептали інші.
Моя бабунічка, яка пережила всі голодомори та війну, мій таточко, який вчив мене бути собою, молю вас: ДОПОМАГАЙТЕ НАМ ПЕРЕД ГОСПОДОМ!!!
Я розуміла, але не вірила до останнього.
Я намагалась бути корисною, але, коли моя особиста історія та образа взяла верх над розумом, я схибила і перестала допомагати. Я розкаююся... Я ніколи не сприймала постулат про "Кожен за себе" та "Ніхто нікому нічим не зобов'язаний". Я завжди намагалася гуртувати...
Зараз бачу, що була права. До біса всіх, хто за індивідуалізм, "моя хата скраю", то тільки коли мир в усьому мирі.

Друзі, підтримуйте один одного, моліться за хлопців, за всіх СПРАВЖНІХ УКРАЇНЦІВ, а не тих, бородатих, які вчора повиходили в бабських халатах із своїх дворів подивитися "Что, уже?". Я їх прокляла до сьомого коліна!!! А я сильна, бо народилася в Велике Свято. Іноді сама своєї сили боюся... мої сльози на землю не падають, а якщо падають, то під ними взуття плавиться і я зла.
Не треба мене заспокоювати. Витру сльози і буду годувати вже своїх п'ятьох дітей. Але ніколи в житті не пробачу ні одній тварині, яка закликала сюди Путіна.

Запам'ятайте: ПРОБАЧИТИ - Ц Е ДАТИ ДОЗВІЛ НА ПОВТОРЕННЯ!!!