З роками стишую ходу,
Все більше хочеться мовчати,
У тиші спокій віднайду,
Люблю з собою розмовляти.
І не важлива думка тих,
Які мене не розуміють.
Люблю я щирих і простих,
Ну і дітей, бо діти гріють.
З роками змінюється смак,
Вже незручне не одягаю,
І не хвилює аж ніяк,
Що в стару сукню не влізаю.
Гучні розмови не люблю,
Де один одного не чують.
Якщо не хочу, не зроблю,
Мене примушення дратують.
Комусь я стала незручна,
Можливо декому й погана.
Хіба є в тім моя вина?!
Комусь я добра, мила й гарна!
В житті багато що було.
Як довго я жила для інших...
То леденіло, то пекло,
З роками я ставала інша.
Все більше й більше я мовчу,
Хоча люблю поговорити...
Життя сторінки нові вчу,
Й переосмислюю прожите.
Катя Сорока